Наталья Ляшенко

юрист

28.04.2020

Медична практика під час карантину

Напевно, не існує жодної сфери діяльності, якої не торкнувся карантин. Хотілося б детальніше розглянути реалії існування медичної практики, яка сьогодні знаходиться в унікальному становищі — з одного боку, як і будь-який бізнес, потерпає від карантину, а з іншого  — саме вона на «передовій» боротьби з коронавірусною хворобою.

Постанова Кабінету Міністрів України № 211 від 11 березня 2020 року (далі – Постанова № 211) у редакції від 17 березня 2020 року заборонила роботу суб’єктів господарювання, яка передбачає приймання відвідувачів, визначивши як винятки торгівлю продуктами харчування, пальним, засобами гігієни, лікарськими засобами та виробами медичного призначення, засобами зв’язку, провадження банківської та страхової діяльності, а також торговельної діяльності і діяльності з надання послуг з громадського харчування із застосуванням адресної доставки замовлень за умови забезпечення відповідного персоналу засобами індивідуального захисту. Одразу постало питання: а чи можна вважати медичні заклади такими, що здійснюють прийом відвідувачів? Хто такі відвідувачі? Формально, особа, що прийшла до медичного закладу, і ще не звернулася за медичною допомогою, або ж прийшла навідати пацієнта, який перебуває на стаціонарному лікуванні – відвідувач? Чи означало таке формулювання у тексті Постанови № 211 заборону роботи медичних закладів? Непряму, але відповідь знаходимо у пункті 4 Постанови № 211 у тій самій редакції: «Міністерству охорони здоров’я забезпечити: тимчасове припинення проведення планових заходів з госпіталізації та планових операцій, крім термінових та невідкладних; максимальну готовність та перепрофілювання медичних закладів для прийому та лікування інфікованих хворих у тяжких станах». Очевидно, що проводити термінові госпіталізації у непрацюючих закладах неможливо, так само як і не можна вважати готовим для прийому важких хворих заклад, роботу якого зупинено.

Таким чином, приходимо до висновку, що з самого початку карантину робота закладів охорони здоров’я була законною. Але щоб зекономити час на такі умовиводи та внести остаточну ясність у питання, наступна редакція Постанови № 211 чітко зазначає, що провадження медичної практики не заборонено. Звертаю Вашу увагу, що жодним чином не обмежуються ані види медичної допомоги, ані спеціальності, за якими здійснюється медична практика. У той же час залишається у тексті Постанови № 211 розпорядження Міністерству охорони здоров’я забезпечити тимчасове припинення проведення планових заходів з госпіталізації та планових операцій та готовність закладів приймати та лікувати інфікованих хворих у тяжких станах.

На виконання зазначеної вимоги Міністерство охорони здоров’я 23 березня 2020 року видало наказ № 698, яким затвердило тимчасові заходи у закладах охорони здоров’я з метою забезпечення їх готовності для надання медичної допомоги хворим на гостру респіраторну хворобу COVID-19, спричинену коронавірусом SARS-CoV-2, згідно з якими закладам слід забезпечити тимчасове припинення планових госпіталізацій пацієнтів; вжити заходів щодо збільшення частки медичної допомоги, що надається з використанням технологій та заходів, що застосовуються під час надання медичної допомоги з використанням засобів дистанційного зв’язку для обміну інформацією в електронній формі (надання медичної допомоги із застосуванням телемедицини); забезпечити прийом пацієнтів, що мають ознаки гострого респіраторного захворювання, в окремих приміщеннях із дотриманням вимог інфекційного контролю; забезпечити надання екстреної медичної допомоги в повному обсязі. У даному випадку також не окреслено коло закладів, тобто, зі змісту наказу випливає, що усі заклади охорони здоров’я, незалежно від форми власності та профілю діяльності, мають готуватися до надання медичної допомоги хворим на коронавірусну хворобу. Виникає доволі логічне питання – навіщо готуватися до прийому таких хворим приватному закладу охорони здоров’я, що надає виключно стоматологічну ортопедичну допомогу? Припинення планового прийому в такому випадку є більш обґрунтованим з позицій недопущення зараження працівників та пацієнтів. Проте, незважаючи на будь-які зауваження, даний наказ є чинним і обов’язковим для виконання.

Окрім загальних для всіх нормативних актів, на місцевому рівні також вжито заходів регулювання провадження діяльності з медичної практики на період карантину. Так, наприклад, у м. Києві розпорядженням керівника робіт з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації було обмежено тимчасово, до окремого розпорядження, діяльність суб’єктів господарювання, розташованих у зоні надзвичайної ситуації, яка передбачає надання стоматологічних послуг (види медичної практики: ортодонтія, ортодонтична стоматологія, хірургічна стоматологія, терапевтична стоматологія, дитяча стоматологія), крім невідкладних випадків. І так, ортодонтична стоматологія згадана двічі, ортопедична стоматологія – жодного. Очевидно, що це є технічною помилкою, яку було виправлено наступним розпорядженням. Отже, стоматологічна практика у м. Києві, окрім невідкладних випадків, тимчасово заборонена.

Щодо інших регіонів, то, наприклад, Департаментом охорони здоров’я Одеської обласної державної адміністрації було надіслано телефонограму керівникам структурних підрозділів з питань охорони здоров’я міських рад, керівникам комунальних некомерційних підприємств охорони здоров’я, комунальних установ охорони здоров’я обласного, міського, районного підпорядкування, в якій наголошується на призупиненні планового прийому пацієнтів та профілактичних оглядів (у тому числі на планову госпіталізацію, плановий прийом дітей та дорослих в ЦПМСД, плановий прийом вагітних жіночими консультаціями та пологовими будинками).

Отже, узагальнено можна сказати, що в Україні провадження господарської діяльності з медичної практики не заборонено, проте є певні обмеження щодо деяких її видів на окремих територіях та загальне обмеження щодо проведення планових заходів, в тому числі, планових госпіталізацій.

Також точилися дискусії щодо того, чи розповсюджуються запроваджені обмеження на приватні заклади охорони здоров’я. На думку деяких юристів, відсутність формулювання «заклади усіх форм власності» автоматично виключає з поля дії акту приватні медичні заклади. На мою думку, це не так. Звичайно, якщо телефонограма обласного департаменту охорони здоров’я адресована керівникам комунальних закладів охорони здоров’я, то дійсно, вона не є обов’язковою до виконання приватними закладами. У той же час, треба розуміти, що протиепідемічні заходи та обмеження, які вводяться нормативними актами, є універсальними, й ігнорування їх приватними медичними закладами, хоча й може не потягнути за собою відповідальності, не є позитивною та обґрунтованою практикою. Тому я б рекомендувала приватним закладам охорони здоров’я, в тому числі й стоматологічним, у будь-якому разі призупинити плановий прийом пацієнтів.

У зв’язку з запровадженням обмежень для багатьох закладів охорони здоров’я постає питання щодо оптимізації витрат, зокрема й на оплату праці (особливо, коли працівники фактично не можуть виконувати свої трудові обов’язки). Так, деякі спеціалісти продовжують консультувати онлайн (хоча статус таких консультацій і відповідність такої діяльності вимогам до надання медичної допомоги викликає надзвичайно багато питань), проте очевидно, що навантаження спеціалістів, які здійснюють плановий прийом, значно зменшилося. Які варіанти дій роботодавця у такому випадку? За згодою працівника йому може бути надано відпустку без збереження заробітної плати на частину або на весь період карантину. Строк такої відпустки не входить у загальний строк дозволених відпусток без збереження заробітної плати 15 календарних днів на рік. На жаль, деякі медичні заклади вимушені проводити скорочення штату, зокрема, за рахунок зменшення кількості адміністративного персоналу (бухгалтери, юристи, економісти, менеджери, адміністратори тощо). Звертаємо увагу, що у випадку скорочення штату та звільнення працівників мають бути дотримані встановлені законодавством гарантії, зокрема, щодо виплати вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Для працівників, які все ж мають можливість та яким необхідно виконувати трудові обов’язки на своєму робочому місці, стикаються з труднощами у пересуванні громадським транспортом. Так, діючою на час підготовки статті редакцією Постанови № 211 заборонені регулярні та нерегулярні перевезення пасажирів автомобільним транспортом у міському, приміському, міжміському, внутрішньообласному та міжобласному сполученні, зокрема пасажирські перевезення на міських автобусних маршрутах у режимі маршрутного таксі. У той же час зроблено виключення для перевезення деяких категорій пасажирів, зокрема, працівників закладів та установ незалежно від форми власності, які забезпечують охорону здоров’я. На практиці це реалізується за допомогою видачі спеціальних проїзних документів, які засвідчують належність особи до працівників сфери охорони здоров’я. Організація отримання таких проїзних документів покладена на роботодавців.

Також хотілося б звернути увагу на таке питання, як доплати медичним працівникам, які безпосередньо зайняті на роботах з ліквідації гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, у приватних закладах охорони здоров’я. Постановою Кабінету Міністрів України визначено, на які заклади та яких працівників поширюються такі зміни, та за рахунок яких коштів мають проводитися доплати. Так, можна умовно поділити заклади на ті, що уклали договір з Національною службою здоров’я України за відповідним переліком та обсягом медичних послуг (на жаль, не зрозуміло, яким саме переліком та обсягом), незалежно від форми власності, та державні заклади охорони здоров’я, які визначені для надання стаціонарної допомоги хворим на коронавірусну хворобу. Отже, дана норма розповсюджується тільки на ті приватні заклади охорони здоров’я, які мають укладені договори з НСЗУ за певними пакетами послуг.

Багатьох власників приватних закладів охорони здоров’я, розташованих у орендованих приміщеннях, турбує питання щодо необхідності сплати орендної плати. Неодноразово з’являлися повідомлення у пресі та навіть проекти нормативних актів, якими пропонувалося звільнити орендарів від сплати орендної плати на період карантину. Наразі діє норма, відповідно до якої з моменту встановлення карантину, введеного постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11 березня 2020 року № 211 (з наступними змінами і доповненнями), і до його завершення в установленому законом порядку наймач може бути звільнений від плати за користування майном відповідно до частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України, тобто з причин неможливості використання майна через обставини, за які він не відповідає. Отже, медичний заклад, який продовжує свою роботу в умовах карантину, не може посилатися на неможливість використання приміщення і, відповідно, вимагати звільнення від сплати орендної плати. У той же час цілком доречним буде посилання на частину четверту статті 762 ЦК України, згідно з якою наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Так, наприклад, заклад охорони здоров’я, який надає планову офтальмологічну допомогу, вимушений призупинити свою діяльність, а отже, можливість використання приміщення дійсно обмежується. Так, орендар все ще може зберігати там речі, консультувати дистанційно, проводити навчання своїх співробітників, але очевидно, що можливість використання приміщення саме для здійснення господарської діяльності з медичної практики істотно зменшилась.

У будь-якому випадку орендар може звернутися до власника приміщення і намагатися вирішити питання щодо зменшення орендної плати на період карантину шляхом переговорів, незалежно від того, наскільки зменшилась можливість використання приміщення. Вимагати ж звільнення від сплати орендної плати або суттєвого її зменшення у випадку, коли ви продовжуєте працювати, підстав немає.

Наостанок хотілося б відмітити, що зараз як ніколи стала помітною важливість та особливість медичної галузі. Незважаючи на усі складнощі та існуючі небезпеки, саме заклади охорони здоров’я продовжують працювати та рятувати життя. У даних обставинах завдання держави – забезпечити належні умови роботи медицини, в тому числі шляхом якісного правового регулювання, а завдання юристів, які працюють у сфері медичного права – максимально полегшити роботу медичних закладів, використовуючи усі передбачені законом можливості.

Автор: Наталья Ляшенко

Уважаемые читатели! Публикации на этом сайте носят информационный, справочный или рекомендательный характер, и отражают точку зрения и мнение авторов. Материал, содержащийся в статьях / комментариях / публикациях, является актуальным на момент создания и публикации, но мы не гарантируем, что правила, рекомендации, процедуры и законодательство, использованные и описанные в материале, актуальны на момент, когда вы ознакомились с ними. Авторы не несут ответственности за последствия применения содержания статей / комментариев / публикации без заключения договора об оказании услуг. Для получения консультации по вашему вопросу напишите нам на info@de-jure.ua, и с вами свяжется юрист.