Наталья Ляшенко

юрист

15.05.2020

Межі конфіденційної інформації в медичній сфері

Положення Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» передбачають, що пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров’я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні. Медичні працівники та інші особи, яким у зв’язку з виконанням професійних або службових обов’язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків.

Отже, конфіденційністю охоплюється будь-яка інформація про особу з того моменту, коли вона стає пацієнтом, тобто звертається за медичною допомогою. На мою думку, формулювання положень законодавства не є досконалим, оскільки не передбачає прямо таємницю про факт не звернення за медичною допомогою, з чого випливає неможливість у деяких випадках забезпечити таємницю про факт звернення за допомогою. Так, наприклад, до медичного закладу направлено два адвокатські запити щодо факту звернення двох громадян – А. і Б. – за допомогою. Якщо пацієнт А. звертався за допомогою, заклад однозначно відносить цю інформацію до конфіденційної і відповідає, що не може розголосити інформацію про факт звернення за медичною допомогою. У разі ж, якщо особа Б. не зверталася за допомогою, закладу ніщо не забороняє саме так і відповісти – особа за медичною допомогою не зверталася. Цілком очевидно стає, що зіставивши дві такі відповіді, отримуємо єдиний висновок – громадянин А. звертався за медичною допомогою.

Винятки з правила

Існує ряд випадків, коли конфіденційність даних про здоров’я особи не є абсолютною. Так, наприклад, згідно зі статтею 30 Сімейного кодексу України наречені зобов’язані повідомити один одного про стан свого здоров’я. Частиною 4 даної статті передбачено, що результати медичного обстеження є таємницею і повідомляються лише нареченим. Що мав на увазі законодавець? Кожному окремо щодо його стану здоров’я чи обом стосовно обох з них? Чи може один з наречених, дізнавшись про стан свого здоров’я, не повідомляючи про нього другого, відмовитись від укладення шлюбу?

Право на отримання інформації щодо стану здоров’я дитини або підопічного мають батьки (усиновлювачі), опікун, піклувальник. Отже, пацієнт віком, скажімо, 17 років, має право самостійно звернутися за медичною допомогою, обрати лікуючого лікаря, проте інформація щодо його звернення, стану та діагнозу може бути повідомлена його батькам. Окрім того, у певних випадках із метою захисту прав та інтересів дітей інформація про стан їх здоров’я може передаватися у рамках взаємодії органів державної влади, органів місцевого  самоврядування, закладів та установ під час забезпечення соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі таких, що можуть загрожувати їх життю та здоров’ю (наприклад, при виявленні медичним працівником ознак жорстокого поводження з дитиною).

Відповідно до Закону України «Про захист персональних даних» конфіденційна інформація про особу (а отже й інформація про стан здоров’я) може оброблятися без її згоди у випадках, визначених законом, і в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Так, у світлі ситуації з поширенням коронавірусної хвороби були внесені зміни до Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», якими передбачено, що у рішенні про встановлення карантину можуть визначатися особливий порядок обліку, реєстрації та обміну інформацією про випадки захворювання на період карантину. І дійсно, після цих змін Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 було надано дозвіл державній установі «Центр громадського здоров’я Міністерства охорони здоров’я України», державним установам епідеміологічного профілю Міністерства охорони здоров’я, Міністерству цифрової трансформації здійснювати обробку коротких відомостей про стан здоров’я особи. При цьому, на жаль, не визначено, що можна вважати короткими відомостями. Напевно, на увазі мали той обсяг інформації про пацієнта, що має значення для обліку його як пацієнта з COVID-19, і не стосується решти його медичних даних.

Передбачені також винятки із конфіденційності інформації про стан здоров’я у сфері психіатричної допомоги. Відповідно до статті 6 Закону України «Про психіатричну допомогу» допускається передача відомостей про стан психічного здоров’я особи та надання їй психіатричної допомоги без згоди особи або без згоди її законного представника для організації надання особі, яка страждає на тяжкий психічний розлад, психіатричної допомоги; та для провадження досудового розслідування, складання досудової доповіді щодо обвинувачених або судового розгляду за письмовим запитом слідчого, прокурора, суду та представника уповноваженого органу з питань пробації.

Особливі випадки

У той же час, є певні категорії інформації, що становить лікарську таємницю, до якої встановлюються додаткові, посилені вимоги щодо конфіденційності. Це, зокрема, стосується інформації про ВІЛ-статус особи та інформації про стан здоров’я осіб, що живуть з ВІЛ. Так, у Кримінальному кодексі України передбачено окремий склад злочину — розголошення службовою особою лікувального закладу, допоміжним працівником, який самочинно здобув інформацію, або медичним працівником відомостей про проведення медичного огляду особи на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, або захворювання на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та його результатів, що стали їм відомі у зв’язку з виконанням службових або професійних обов’язків. Звертаю увагу, що на відміну від незаконного розголошення лікарської таємниці (статті 145 КК України), розголошення відомостей про ВІЛ-статус особи (стаття 132 КК України) є кримінально караним діянням навіть у випадку, коли не спричинило будь-яких наслідків та не було вчиненим умисно (наприклад, винна особа не мала наміру передавати інформацію, проте своїми діями чи бездіяльністю створила умови для доступу третіх осіб до такої інформації).

Окремої уваги потребує питання дотримання конфіденційності інформації, що становить лікарську таємницю, у світлі активного впровадження електронної системи охорони здоров’я. Не вдаючись в подробиці роботи технічних систем захисту інформації, хотілося б наголосити, що закладам охорони здоров’я та фізичним особам-підприємцям, які здійснюють господарську діяльність з медичної практики, слід детально врегулювати порядок доступу працівників до медичних інформаційних систем, які використовуються з метою обробки інформації про пацієнтів, та впровадити систему контролю за таким доступом. Так, наприклад, не є доцільним наявність доступу до повної інформації про пацієнта (зокрема, результатів обстеження, встановленого діагнозу тощо) у працівників рецепції, які здійснюють запис на прийом.

Порушення конфіденційності

Порушення конфіденційності у медичній сфері може мати наслідком притягнення винних осіб до різних видів відповідальності. Так, медичних працівників та інших осіб, яким у зв’язку з виконанням трудових обов’язків стала відома інформація, що становить лікарську таємницю, може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності за розголошення такої інформації. У даному випадку матиме значення, чи дійсно особа є такою, що зобов’язана зберігати лікарську таємницю, та чи сталося таке розголошення у зв’язку з невиконанням або неналежним виконанням нею своїх обов’язків. З метою уникнення непорозумінь із працівниками медичних закладів, особливо немедичними працівниками, які можуть мати хибне уявлення про вимоги конфіденційності через формулювання «лікарська таємниця», рекомендую адміністрації закладів охорони здоров’я детально врегульовувати ці питання у посадових інструкціях та внутрішніх положеннях.

Одним з проблемних питань притягнення до відповідальності за розголошення інформації про стан здоров’я особи є правильне визначення суті порушення та статусу суб’єкта, який його здійснив. Так, не завжди розголошення інформації про стан здоров’я особи є розголошенням лікарської таємниці, оскільки таке порушення передбачає наявність спеціального суб’єкта. 12 лютого 2020 року Святошинським районним судом міста Києва було прийнято рішення у справі № 759/17396/19 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/87846719) про визнання протиправними дії щодо розголошення лікарської таємниці колишньою дружиною позивача, в якому суд звернув увагу, що відповідач не розголошувала інформацію про позивача по справі в якості медичного працівника, якому у зв`язку з виконанням професійних або службових обов`язків стало відомо про хворобу позивача, а отже, стаття 40 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» у даному випадку не підлягає застосуванню. У той же час, суд дав оцінку обставинам справи з точки зору наявності порушення честі та гідності позивача. Отже, у випадку розголошення інформації про стан здоров’я особою, яка не є медичним або іншим працівником, якому така інформація стала відомою у зв’язку з виконанням професійних або службових обов’язків, має місце порушення права на таємницю про стан здоров’я, але не розголошення лікарської таємниці.

Говорячи про кримінальну відповідальність за розголошення лікарської таємниці, слід звернути увагу на наступне. Розголошення лікарської таємниці, передбачене статтею 145 Кримінального кодексу України, повинне бути: 1) незаконним – тобто таким, що не підпадає під «виключення» із конфіденційності медичної інформації; 2) умисним – тобто включати в себе цілеспрямовані дії винної особи з передачі інформації, що становить лікарську таємницю, третім особам; 3) вчинене спеціальним суб’єктом – особою, яка зобов’язана не розголошувати лікарську таємницю відповідно до статті 40 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я»; 4) спричинити тяжкі наслідки. Тобто, саме по собі розголошення лікарської таємниці, яке сталося випадково, або яке не мало тяжких наслідків, не є кримінально караним діянням. Особа, яка постраждала від такого розголошення, має право звернутися із позовом про захист порушеного права на таємницю про стан здоров’я та відшкодування завданої шкоди, якщо вона була завдана, у порядку цивільного судочинства.

Автор: Наталья Ляшенко

Уважаемые читатели! Публикации на этом сайте носят информационный, справочный или рекомендательный характер, и отражают точку зрения и мнение авторов. Материал, содержащийся в статьях / комментариях / публикациях, является актуальным на момент создания и публикации, но мы не гарантируем, что правила, рекомендации, процедуры и законодательство, использованные и описанные в материале, актуальны на момент, когда вы ознакомились с ними. Авторы не несут ответственности за последствия применения содержания статей / комментариев / публикации без заключения договора об оказании услуг. Для получения консультации по вашему вопросу напишите нам на info@de-jure.ua, и с вами свяжется юрист.