Законопроект про ріелторську діяльність – що не так?

Запропонований законопроект передбачає введення спеціальних кваліфікаційних вимог до ріелторів, розробку програм навчання і підготовки, створення структури органів самоврядування рієлторів і багато іншого.

На мою думку, ці нововведення передчасні і безпідставні, а прийняття законопроекту в поточному вигляді, як він є, спричинить за собою кризу в сфері ріелторських послуг.

Значна частина запропонованих змін не ґрунтується на існуючих реаліях. Депутати фактично «нав’язують» суспільству своє бачення сфери ріелторських послуг, яке дуже і дуже різниться з дійсністю.

Наприклад, на даному етапі, ріелтори не відчувають потребу в самоврядуванні, а нав’язування законодавцем структури цих органів відчувається як спроба контролю державою за їх діяльністю.

Для порівняння, адвокатура століттями йшла до формування адвокатського самоврядування, і, що важливо, вимога про її законодавче закріплення йшло «знизу», від самих адвокатів.

Крім того, законопроект, будучи прийнятим в поточному вигляді, викликає певні питання до його реалізації.

Наприклад, всі діючі суб’єкти протягом дев’яти місяців зобов’язані будуть привести свою діяльність у відповідність до вимог нового закону. Одним з них є обов’язкова наявність так званого брокера по нерухомості. Таким брокером може бути особа, яка пройшла професійну підготовку в порядку, визначеному законом, а також склала кваліфікаційний іспит.

Однак, ні порядок проведення професійної підготовки, ні порядок проведення кваліфікаційних іспитів не розроблені. Більш того, передбачається що їх розробкою займуться органи ріелторського самоврядування – Національна федерація фахівців в сфері ріелторської діяльності та входить до її складу Кваліфікаційно-сертифікаційна комісія, які, для початку, ще необхідно буде сформувати.

Відповідно, існує чималий шанс того, що в певний момент в Україні можуть бути відсутні особи, які мають право надавати ріелторські послуги.