Приліт під час повітряної тривоги. Чому ТРЦ і кав’ярні не виводять людей в укриття

Приліт під час повітряної тривоги — це ситуація, коли обстріл чи удар ракети відбувається в період офіційного оголошення загрози. Такий випадок може мати юридичні наслідки для відповідальних осіб або бути підставою для компенсації.

25 травня вкотре обстрілювали Харків — росіяни завдали удару двома авіабомбами по будівельному гіпермаркету. В епіцентрі вибуху лишалося близько 20 людей — на момент публікації цього тексту рятувальники знайшли щонайменше 16 загиблих.

Хоч атака й відбулася вже після оголошення повітряної тривоги, адміністрація торгового центру запевняє, що приліт стався в момент евакуації, яку не встигли завершити, адже між сигналом і прильотом минуло лише декілька хвилин.

Ця трагедія підштовхнула нас розібратися, чи взагалі зобов’язує закон іти в укриття після оголошення тривоги.

Чи є на третій рік великої війни чіткі норми, за який час мають провести евакуацію з громадських місць і закладів? Ні. То магазини можуть під звуки сирени й далі обслуговувати людей? Не зовсім…

Йти в укриття — рекомендація чи вимога?

Насправді законодавчі норми щодо того, як у разі тривоги має працювати бізнес та що повинні робити відвідувачі, врегульовані не дуже чітко. Тому доведеться керуватися іншими юридичними актами й розпорядженнями.

Кодекс цивільного захисту України передбачає два види захисних споруд цивільного захисту: сховище та протирадіаційне укриття. А ще для укриття населення використовують споруди подвійного призначення — наприклад, паркінги.

Рятувальники регулярно закликають українців під час оповіщення повітряної тривоги не нехтувати безпекою і якомога швидше переміщатися до сховища. Скільки б разів на день не звучали сирени та наскільки б ми не були до них призвичаєні.

Водночас для громадян закон не передбачає відповідальності за ігнорування сигналу тривоги — немає конкретної норми, що зобовʼязує людину спускатися до бомбосховища.

Якщо поруч немає сховища?

У такому разі можна скористатися «найпростішим укриттям». Згідно з Кодексом цивільного захисту, це «цокольне або підвальне приміщення чи інша споруда підземного простору, в якій створені умови для тимчасового перебування людей у разі виникнення небезпеки їхньому життю та здоров’ю».

Зазначимо, що не будь-яке підвальне приміщення є найпростішим укриттям — потрібно, щоб воно відповідало мінімальним вимогам безпеки громадян. Зокрема, там мають бути місця для сидіння, контейнери для зберігання продуктів, засоби надання медичної допомоги, засоби зв’язку й оповіщення тощо.

Чи повинні «виганяти» людей під час тривоги?

Військові адміністрації видавали розпорядження щодо суворого дотримання правил на час повітряних тривог, — пояснив у коментарі hromadske адвокат Григорій Трипульський. Так, усі власники, користувачі об’єктів та юридичні особи, на балансі яких перебувають приміщення, повинні вжити заходів, аби люди, які там перебувають, пішли до бомбосховищ.

Керівники (це стосується і ФОПів) мають розробити план реагування — інструкцію щодо дій персоналу й відвідувачів у разі повітряної тривоги. Має бути вказівка під час сигналу повітряної тривоги покинути виробничі приміщення та пройти до укриття. А ще — адреса найближчого бомбосховища та схема маршруту до нього.

Відповідальність за порушення норм цивільного захисту встановлена чинним законодавством, однак у ньому відсутні окремі норми, відповідно до воєнного стану.

Тож якщо адміністрація заздалегідь подбала про такий наказ, а під час тривоги сповістила відвідувачів про необхідність пройти до найближчого укриття та вказала його адресу, фактично вона виконала поставлене завдання. Фізично ж «виганяти» відвідувачів від бізнесу та установ не вимагають.

А якщо власник приміщення не подбав про безпеку відвідувачів?

Тоді його можуть притягнути до кримінальної відповідальності за службову недбалість (ст. 367 ККУ) чи порушення встановлених законодавством вимог пожежної або техногенної безпеки (ст. 270 ККУ) — залежно від обставин.

Ступінь покарання залежить від того, чи спричинило це тяжкі наслідки, зокрема загибель людей. Найбільш серйозне покарання за службову недбалість передбачає від 5 до 8 років увʼязнення, а за порушення вимог пожежної чи техногенної безпеки — від 3 до 8 років.

А якщо змушують працювати під час тривоги?

Це пряме порушення чинного законодавства. Як вказує адвокат Григорій Трипульський, у статті 153 Кодексу законів про працю України йдеться, що роботодавець не має права вимагати від працівника виконання роботи, яка становить явну небезпеку для життя, а також в умовах, що не відповідають законодавству про охорону праці.

За це керівництво можуть притягнути до адміністративної відповідальності (ст. 41 КУпАП), а також, залежно від тяжкості й наслідків проступку, і до кримінальної відповідальності (ст. 271 ККУ).

Якщо працівників змушують працювати під час тривоги: по-перше, вони мають право відмовитися; а по-друге, — поскаржитися на роботодавця до правоохоронних органів або територіального органу Держпраці.

Чи вже були судові прецеденти щодо відповідальності?

Адвокати, яких опитало hromadske, не пригадують судових справ проти керівників і посадовців за те, що їхні будівлі працюють під час тривоги як бізнес або й просто приймають людей перечекати небезпеку в приміщенні.

Провадження, які вдалося знайти і які стосуються укриттів, були щодо іншого — що людей не пустили до бомбосховищ чи ті були закриті. Правоохоронці трактують це як «залишення в небезпеці». Однак ця стаття за своєю суттю стосується радше учасників дорожньо-транспортних пригод, потопельників тощо.

Чи буде перегляд чинних норм?

У трудовому законодавстві немає норми щодо заборони працювати під час повітряної тривоги. Тож на практиці нині чимало бізнесів під час тривоги сповіщають клієнтів про необхідність пройти до найближчого укриття, але самі продовжують працювати. Це стосується передусім закладів харчування і супермаркетів поза межами торговельних центрів.

Комітет з питань правоохоронної діяльності зараз не розглядає ініціатив, які б передбачали відповідальність за ігнорування сигналів повітряної тривоги. Відповідний законопроєкт пропонували влітку 2022 року, однак він так і не опинився на голосуванні.

У профільному комітеті hromadske повідомили, що робота над цією темою загальмувала насамперед через складність сформулювати зрозумілий для всіх порядок поведінки. Надто коли вже є багато заборон і передбаченої відповідальності, що переобтяжують як громадян, так і підприємців.

Парламентарі не можуть узятися за загальні правила, оскільки в конкретних випадках безпекова ситуація може суттєво відрізнятися: приміром, територія одного торгово-розважального центру може бути під час повітряного удару безпечнішою, ніж вулиця; а територія ж іншого — навпаки. Та й прикладів для подібних правил у світовій практиці майже немає, — нарікають у комітеті.

А втім, у деяких регіонах існують обмеження, що діють на місцевому рівні. Наприклад, військова адміністрація Києва заборонила працювати під час тривог дитячим майданчикам і розважальним закладам на території ТРЦ. У цей час решта ТРЦ може продовжити роботу.

На третій рік великої війни обов’язкових і зрозумілих для всіх правил так і не існує.